?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Євген Баран. Волинська хроніка «Нко та хєропукуси» - Олександр Клименко
supraphon
supraphon
Євген Баран. Волинська хроніка «Нко та хєропукуси»
Supraphon.jpg

Олександр Клименко. Supraphon: Новели. Повість. – Луцьк: ПВД "Твердиня", 2006. – 136 с.

D leis gjdpf' dtkbrbq pvsq. Тобто: в душі повзає великий змій.
Vjkbdj, cdsnkbd. Можливо, світлий
Олександр Клименко. Мавпа and Smirnoff


Ця книжка незвична для прочитання. Хоча, після прози Іздрика, частково Єшкілєва, що вже є незвичним для прочитання. І всі ці дискусії про постмодернізм, який не пройшов чи забуксував на українських літературних теренах, є нічим проти конкретного постмодерного тексту. А саме такими є новели і повість волинського прозаїка, музиканта за професією, Олександра Клименка: "Так, прийшло щось нове. Таки прийшло, змінивши те, що набагато раніше встигло спотворитися до передбачуваного, переродилося на звикле так, як завше це роблять, робили патики очерету чи плямисті жилки солом'яних стріх і стріл в існуючому обсязі повітря, в несловесних і надвербальних клаптиках цього самого повітря, яке літає разом з іншими домішками, включаючи сліпу глину правічних боліт, із мохами та чудесними жабками "ква-ква" включно. Літає собі, літає...

Якби ж це був тільки один зі снів! Тоді можна було б сказати одне із семи слів і впершися долонями в імлисті двері, перед тим дійсно повіривши у їхнє існування. Й це б спрацювало. Обов'язково. Але це був не сон, а щось схоже на середньовічний потяг (якщо такі існують, існуватимуть, якщо взагалі існує щось подібне) чи на уламок архітектурного ансамблю з архаїчними піднебіннями арок і вищербленими кістками сходинок, вікон. "Схоже на абсолютні втілення потягів, архітектурних структур тощо. Щось схоже на будь-яку іншу річ, але так само позначену випадковістю і недоречністю".

І в цих хащах S. буксував. [...]. S. спробував ущипнути себе за коліно, але жодного больового відчуття не виникло. Натомість він вдруге гойднув пляшку з олією. Цього разу рідина приснула і пляма осіла на глянцевій супрафонівській обкладинці "Winter Flowers" Адама Маковича. "Так, супрафонівській: від назви чехословацької фірми платівок Supraphon. Я це пам'ятаю... Сімдесят сьомий рік – ось коли це було"".

Ця довга цитата із однойменної новели, яка дала назву всій книзі, як мені здається, пояснює композиційне і змістове наповнення книги. Тут багато різних історій, їхня алогічність і сюрреальність очевидна. Так само, як і криза спілкування у героїв цих історій. І немає значення, звідки вони: хутір, село, селище, містечко, місто, столиця... Немає значення їх соціальний стан і статус. У всіх цих героїв гостро відчувається майже фізичний біль за ідеальним спілкуванням. А тому їхній стан самотности, який вони прагнуть подолати у снах-візіях чи реальній ірреальності, є діагнозом суспільним, а не індивідуальним. Це варіант мовного (мовленнєвого) Апокаліпсису: коли будь-яке слово краще за мовчання, і будь-яке мовчання є золотом по відношенню до мовленого слова...

Тут переплетене життя із смертю, навіть можна сказати – переплетена смерть із смертю – смерть психологічна із смертю механічною, фізичною. Тут дуже мало життя, якийсь суцільний сурогат. Тут дуже мало реального, хіба що смерть, як єдина невіртуальна реальність...
А ще тут багато мовних, стилістичних нашарувань. Постійних цитувань. Рядки пісень. Рок і джаз. Фрагменти текстів і їх переспіви (Д.Унгаретті, Р.Бредбері, Х.Кортасара, Й.Бродського, М.Хвильового, Т.Ружевича... аж до псалмів Давидових). Все це пояснила Алла Загайкевич у передмові. Так само вона вказала на оригінальність структури книги: "Поділ книги на Side 1 та Side 2 – знак зламу, своєрідного авторського перевтілення. "Перегорнути платівку" – тут дійсно означає віднайти зовсім "іншу музику"". Я б не сказав, що тут зруйнована "хитка рівновага між дійсністю та маревом, спогадами та мріями". Хоча. Якщо брати до уваги, що новели Клименка мають бодай натяк на реальну історію, то в другій частині розповіді "Пазл Пазлів" все перемішується, і важко виявити межу реального і нереального. Всі ці персонажі (Василь, Леся У, Фердинанд Яценконко, Мися Сушляк, включно з Марком Пазлорибом та його двійником Вельорибом) нагадують мені персонажів казок В.Одоєвського чи Л.Керрола.

На початку я старався вловити логіку викладу. Потім зрозумів, що це даремна спроба. Тоді я просто читав, таке собі механічне читання. Але ловив себе на тому, що весь цей "абракадабрастичний" текст є дуже й дуже логічним. Я впізнавав за цим сюрреалістичним дійством і діалогом щось дуже знайоме і впізнаване. Що не давало мені перегортати сторінки механічно, а вчитуватись, вгризатись у це сюрреалістине видиво. Інколи я ловив себе на тому, що сам є в ролі кожного із персонажів.

Це дуже сумна, ностальгійно-елегійна мелодія, з різноманітними перепадами, що навіює відповідні думки і настрій. Її позитив у тому, що повертає тебе у світ минулої реальности, аби ти спробував змінити світ нереального майбутнього. І як така, ця мелодія звучить як оптимістична трагедія.


Квітень 2007, м. Івано-Франківськ

Tags:

Leave a comment