?

Log in

No account? Create an account
entries friends calendar profile Previous Previous Next Next
Алла Загайкевич. Передмова до книжки «Supraphon» - Олександр Клименко — LiveJournal
supraphon
supraphon
Алла Загайкевич. Передмова до книжки «Supraphon»


Великі квадратні конверти з ледь зігнутими кутиками… На одній стороні – якийсь абстрактний живопис, на іншій – маленьке чорно-біле фото музиканта і кілька стовпчиків чеською, англійською, французькою... Саме такі supraphon’івські платівки ми купували в старих провінційних ЦУМах, щоб потім уважно визбирувати серед іноземних слів імена піаністів та диригентів, назви творів та концертних залів і, нарешті, разом із тихим потріскуванням програвача вбирати в себе довгоочікуваний музичний простір...

Платівки Supraphon були листами з «іншого світу», дуже реального, і, можливо, кращого зі світів, адже там завжди звучала саме «твоя музика»: Mahler? Webern? Procol Harum? Miles Davis? Аdam Makowicz?

Перша книжка Олександра Клименка (чи, може, остання платівка?), незважаючи на постійну присутність характерних музичних «знаків», дійових осіб-музикантів, рядків із пісень, мелодій, що їх підсвідомо наспівують герої новел, та «платівкову конструкцію» типового видання джазового концерту (Side 1, Side 2, імпровізований remix наприкінці виступу), все ж таки мало нагадує ностальгічну відповідь supraphon’івським «листам із юності».

Тут щось інше... Щось більш реальне? Відверте, часом жорстоке, а тому невідворотне? Як смерть маленької дівчинки, рак колишнього однокласника чи самогубство знайомого?..

Supraphon Олександра Клименка – це простір «ad marginem», «на межі». І не тільки тому, що більшість його героїв – провінційні міські напівбожевільні, непомітні самітники, якісь мандрівні музики-маргінали (а ви бачили «успішних»?!), що живуть у своїх таких безмежно яскравих світах – серед сонця, дерев, квітів, води... Це «ad marginem» практично невимовної (можна тільки наспівати) радості, теплоти, щирості, безкінечної різнобарвності життя і... тиші, холоду, невідступності смерті.

Ще одна територія «ad marginem» – текст книжки, де авторська мова межує з різного роду цитуванням. Окрім врослих у новели рядків пісень та мелодій старого року і джазу, тут нас очікують уламки та переспіви текстів Д. Унґаретті, Р. Бредбері, Х. Кортасара, Й. Бродського, М. Хвильового, Т. Ружевича, визирають ангели В. Єрофєєва, проступають рядки Псалмів Давидових... Суто джазова варіаційність: тема, варіація, варіація, чи то яіцаірав, dfhsfwsz...

Поділ книжки на Side 1 та Side 2 – знак зламу, своєрідного авторського перевтілення. «Перегорнути платівку» – тут дійсно означає віднайти зовсім «іншу музику». Хитка рівновага між дійсністю та маревом, спогадами та мріями несподівано руйнується «зсередини» новим текстовим потоком – брутальним? життєствердним? міфотворчим?.. Скалки новел першої частини розсипляться-з’єднаються вже пізнаваними знаками-символами в майже космогонічному «Пазлі пазлів» із другої частини.

І, нарешті, (практично «за партитурою») – легкий доторк-remix до, можливо, найбільш «музичної» новели книги...

Чому, власне, Supraphon? Звідки ця «жорстока вимоглива ніжність»? Звідки взагалі в людині з’являється потреба «співвіднести одне та інше – реальне та потойбічне, нереальне та тутешнє? Зафіксувати все одним кадром, хвилиною, патиком, статуеткою, звуком, тембром, верлібром»?

Можливо, відповідь у добірному джазі? Хоча б у тій «абсолютній, самодостатній, як просування до суті речей», композиції майже міфічного ансамблю САТ «Викликання Батька дерев’яних дзвонів»?

Tags: ,

Leave a comment